Главная страница
Регистрация
Вход

Четверг, 23.11.2017, 04:46
Ласкаво просимоГость | RSS
DIM NEWI
Меню

Категории каталога
Репортаж [6]

Опитуєм..
Оцініть наш сайт
Всего ответов: 77

Начало » Статьи » Репортаж

"ROCK-FRONT"

До дебютного виступу залишалися лічені хвилини. Тривала затримка. Налаштовували апаратуру... Людей зібралось досить багато, враховуючи, що приміщення було невеликим, а про концерт можна було дізнатися лмше через організаторів, якими були два гурти: "Агонія" та "Говерла". На жаль, втілити передконцертну рекламу так і не вдалося, тож анонс видався не дуже й плідним. Публіка весь-час крутилася взад-вперед, сидячи обговорювала дебютантів, серед яких були "Агонія" та "DIM NEWI", інші стояли і вдивлялися на приміщення. Час-від-часу ми змушені були йти кудись до знайомих, ловлячи липкі погляди залу і зразу з іронією згадуєш, як сам колись з цікавістю задивлявся на музикантів, бачив їх холодні пики, стежив за їх рухами, бо сам хотів бути ними, але втілити прагнення ці не міг.. Кілька слів про зал. Його орендовували організатори концерту (гурт "Говерла") в одного не молодого пластуна, який був директором цих самих пластунів. Приміщення являло звичайний двоповерховий будинок, з великим горищем і великою кількістю кімнат. В одній з них, на першому поверсі, стояв зал для вечірок і різних виступів, облаштований під клуб. На стінах були підвішені кілька величезних колонок та дві маленькі поряд з майданчиком, якого по-суті то й не було - було лише невеличке підвищення для ді-джеїв у кутку, там знаходився мікшерський пульт, світлова куля, підсилювач... Посеред залу, перед вікном стояв старезний мотоцикл, який виглядав як новий, що був свого роду антикваріатом. На стінах окрім колонок були й звичайні компакт-диски. Сам будинок належав Бориславському ПЛАСТу, тому не дивно звідки у директора з'явилися такі кошти, адже інші кімнати були оздоблені не гірше. В кімнаті, що служила роздягалкою, була цікаво розмальована стеля. Вона нагадувала справжній атлас, з різними позначками, такими як "Сх.-Зх.", широта, градуси... У кутку, при вході, стояв невеличкий п'єц. Посеред кімнати причіплена дошка на якій можна було малювати, стираючи спеціальною смужкою. Проходячи по коридору можна було побачити велику кількість дівчаток й дівиць. Усі вони були так-званими "неформалками", у чорних футболках, з чорними шкелетиками на шиї, перснями на пальцях, цепочками на штанцях. Дівчатка дружньо сиділи і, певне, розмова у них йшла про виступ. Дехто з них кинув очима, хтось кивнув головою, хоч я цього не помітив, проте відчув. Дивне шепотіння пройшлося рядами ще одного коридору. Було досить дивним бачити таку кількість розмальованих обличчь у різні кольори. А ще дивнішим, що декотрі із них були моїми друзями, яких я, на жаль, не впізнав. Увагу привернули кілька обличчь, серед яких довговолосий блондин розмовляв із дівчинкою-панк. Її ірокезик дещо розсмішив мене, хоча я ще ніколи подібного не бачив, принаймні у Бориславі. Веселий різнокольоровий гребник весело стирчав і погойдувався вітром. Далі побачив ще одну роздягалку для глядачів. У ній стояло кілька хлоп'ят, що своїм одягом та зростом нагадували гномиків. Вони злосно подивилися на мене, а я на них, так наші погляди розійшлися. На вулиці дедалі частіше з'являлося покурити молодих людей, не стандартно одягнутих і брутальних у той же час. Ця сцена мені не смакувала, та я на деякий час уявив ще раз глядачів і подумав, що нічого б не було без них, бо кожен з них - частина дійства... Зал почав активно наповнюватись. На чужі погляди я більше уваги не звертав. За ідеєю ми повинні були виступати другими, та за якоїсь не мудрої, на мій погляд, причини, ми виступали першими. Ніякого саунд-чеку не було, тож розігріватися довелося на сцені. Вало підключив гітарний процесор, Стем знайшов нарешті свій шнур, а басист Юра почув себе у моніторах. Тьмяний шлях розпочався... Першим ми заграли "Інтро". Чудовий початок, а далі ще цілком не спланована ритмічна картина. Граючи, я вдивлявся кудись у бік і розглядав слухача, прагнучи зрозуміти, що він у цей момент відчуває. Один малюк легко махав під нашу музику головою. Мені це, наче, сподобалось. Потім я задивився кудись у бік одного чоловіка, йому, здавалося, ми сподобались... Композиція закінчилася. А я якось навіть й не відчув її повного смаку. Була жага грати ще й ще, рівно і швидко. Перші аплодисменти. Та оплесків цих ми, можливо, й не мали б, якби не той слухач. Він, до речі, попіклувався допомогти налаштувати ударні, які на його думку, звучали гидко. Наш наступний трек - "Злива". Вало гукнув залу кілька слів і почулися улюблені акорди... Ми відіграли непогано, зал добре прореагував і навіть "бісився", про що засвідчило "м,ясо" у кінці залу. Ми відіграли ще три трека. У відповідь почули непогані оплески і вигуки "Ми хочемо м'яса!". "Dim Newi" покинули майданчик. Зал стих. А на моєму обличчі з'явилася крихта розчарування, чому усе ТАК швидко?! Здається, свою музичну спрагу я був ще не вгамував, що зовсім непогано вплинуло на виступ. За численними відгуками, що стояли і нас слухали, ми виступили добре. Жодного негативу про себе ми так і не почули, та лише слухач висловився суворо і правдиво: "Криво. Офігенно, але криво..."
Категория: Репортаж | Добавил: dimnewi (10.05.2007) | Автор: Metus
Просмотров: 456 | Рейтинг: 0.0 |

Всего комментариев: 0
Имя *:
Email *:
Код *:
Увійти..

Поиск по каталогу

Друзі

Статистика


DIM NEWI© 2007
Используются технологии uCoz